Капітан непереможної команди

4 серпня Ярославу Думанському, найбільш титулованому вихованцю місцевого футболу, виповнилось би 67 років.

"Бронзовий" призер чемпіонату Європи 1977 р., чемпіон Європи 1978 р. (капітан команди) і віце-чемпіон світу 1979 р. серед юніорів, автор найшвидшого гола турніру, чемпіон Європи 1980 р. серед молоді, переможець низки змагань на різних континентах, гравець олімпійської збірної СРСР, чемпіон СРСР 1981 р. "срібний" призер і володар Кубка СРСР 1982 р. І все це у неповні 23 роки!

Ярик був другою дитиною у сім’ї відомого станіславського футболіста Мирослава Думанського. Старший на два роки син Геннадій також мав спортивні таланти, проте обрав "цивільний" фах. Вивчився на інженера, нині має власну справу у Львові. Та саме він зіграв вирішальну роль у становленні брата-футболіста. "Я намагався ні в чому не поступатися Генику, – розповідає Ярослав, – Тож брат мимоволі став для мене тим локомотивом, який витяг у великий футбол".

Та не все було так просто. Ярослав ріс кволим, часто хворів, бувало по кілька разів на рік підхоплював запалення легень. Про спорт тоді навіть не йшлося… Щоб якось загартувати дитину, батьки привели його в басейн. Згодом підліток зацікавився іншими видами. Мандрував із секції в секцію. У футбол прийшов лише в 13 років. Попри те, що батько працював в івано-франківському "Спартаку", хлопця не поспішали зараховувати у ДЮСШ через слабку фізичну підготовку. Довелося спеціальними вправами нарощувати м’язи.

У 1976-му він потрапив до складу "Спартака". Втім, побачити талановитого юнака у грі місцевим уболівальникам ніяк не вдавалося. Ярослав майже постійно перебував зі збірною СРСР.

Влітку того року до Івано-Франківська на товариську гру завітали вищолігові "Карпати". Наставник "зелено-білих" Ернест Юст звернув увагу на перспективного гравця і запросив до Львова. Остаточно у правильності свого вибору тренер переконався під час Всесоюзної спартакіади школярів. Збірна України з Думанським у складі виграла усі дев’ять поєдинків з рахунком 27:2! Наступного року новоспечений "карпатівець" в складі збірної УРСР став переможцем Всесоюзних ігор молоді у Ленінграді і був визнаний кращим півзахисником змагань.

В 1977-му Ярослав вперше зіграв на юніорському чемпіонаті Європи. Він проходив у Бельгії. Збірна СРСР впевнено здолала груповий турнір – три перемоги з рахунком 11:0, але у півфіналі поступилася господарям, у серії пенальті. Для Думанського той матч ще довго залишався у пам’яті: наприкінці основного часу він не реалізував 11-метровий. М’яч зрадницьки влучив у стійку. Розлючені невдачею, радянські футболісти у матчі за "бронзу" познущалися із збірної ФРН – 7:2!

Думанський і ще кілька футболістів були молодшими за решту колективу, тож залишилися в команді на наступний відбірковий цикл. Ярика обрали капітаном. І саме він 14 травня 1978 р. на краківському стадіоні "Вісла" прийняв з рук голови юнацької комісії УЄФА Доля Енгельбрехтсена кубок переможців. Перевага "серпасто-молоткастих" була вражаючою – 15:0 за підсумками п’яти зустрічей. У фіналі була подолана Югославія – 3:0. Той склад з Віктором Чановим, Тараном, Краковським, Гуриновичем, Хачатряном, Пономарьовим та інші взагалі нікому не поступався.

До речі, призначення Думанського капітаном супроводжувалося курйозом. Раптово з’ясувалося, що він не є членом ВЛКСМ. Того ж дня Ярослава посадили на літак і відправили за місцем прописки в Івано-Франківськ. За добу з членським квитком він знову був у Москві.

Наприкінці 1978-го Ярослав пережив велике розчарування. Його "Карпати" відверто засудили у Мінську, тож повернутися у вищу лігу команді не вдалося. Тріумфальним для львів’ян став наступний сезон. Однак Думанський знову був у збірній. Її очікувала поїздка до Японії на юніорський чемпіонат світу. Щоб команда краще підготувалася до турніру, їй влаштували грандіозне турне, що завершилося в Аргентині.

Аргентиці стали суперником збірної СРСР у фінальному матчі. "Я був певен у перемозі нашої збірної, – згадує Ярослав. – Приїхавши на стадіон, довідалися, що замість швейцарського арбітра матч обслуговуватиме бразилець. Чого б це? З’явилося недобре передчуття…" Бразилець таки зробив свою чорну справу, спочаку призначивши у ворота радянської збірної сумнівний 11-метровий, а потім зарахувавши гол з офсайду.

На згадку про той турнір у Думанського залишився годинник SEIKO, вручений йому організаторами за найшвидший гол змагань. У чвертьфіналі він вразив ворота парагвайців вже на 3 хвилині. А ще гравцям були присвоєні звання майстрів спорту міжнародного класу. На підсумковому бенкеті відомий згодом аргентинець Марадона все намагався вивідати у хлопців з Союзу, які гроші вони отримають за друге місце. 2 200 доларів – ця сума його дуже розсмішила.

"Карпати", тим часом, повернулися в еліту. Однак невдоволені розподілом благ, футболісти розбилися на угрупування і за підсумками сезону знову опинилися у нижчому дивізіоні. Через це Думанський втратив місце у молодіжній збірній СРСР, з якою 1980 року виграв чемпіонат континенту.

Ярослава кликали клуби вищого дивізіону, зокрема, три роки за ним "полювало" київське "Динамо", куди вже перейшли Баль і Юрчишин. Та він не дуже хотів залишати Львів. Тут була сім’я, власне трикімнатне помешкання. Проте справи у "зелено-білих" йшли дедалі гірше. Зрештою, він вирішив перейти у "Чорноморець". Тишком-нишком побував в Одесі, оглянув майбутню квартиру. Яким же було його здивування, коли на львівському вокзалі його зустріли керівники "Карпат". Вони дали чітко зрозуміти: відпустять тільки у "Динамо". Тим паче, що Юрчишин, котрий не витримував навантажень Лобановського, просився додому.

В "Динамо" Думанський дебютував 11 липня 1981 р. в домашній грі з "Кайратом" (3:0). До завершення сезону він провів ще 12 поєдинків, що дозволило йому отримати медаль чемпіона. Наступного року кияни вибороли кубок країни. У вирішальній грі в Лужниках вони обіграли московське "Торпедо" (1:0). В чемпіонаті "біло-сині" фінішували другими, поступившись мінським одноклубникам.

Лобановський тим часом очолив збірну СРСР. "Динамо" керував Юрій Морозов. М’який за характером, він випустив команду з-під контролю. Невдачі посипалися одна за іншою. По завершенні сезону Метр повернувся і знову став наводити залізну дисципліну. Довідавшись, що Думанський веде переговори про перехід у московське "Динамо", він відправив гравця на "перевиховання" у військову частину на Житомирщині. Очікуючи звісток з Білокам’яної, Ярослав грав на першість області, назабивавши купу голів.

Зіграти бодай один офіційний матч за москвичів нашому земляку так і не судилося. Напередодні сезону-1985 в останньому контрольному поєдинку Ярослав зламав руку. Залікувавши травму, вийшов проти "дубля" київського "Динамо" і після жорсткого підкату суперника… отримав перелом ноги. Сезон було змарновано.

У 1986-му він транзитом через львівські СКА-"Карпати" опинився в харківському "Металісті", в якому відіграв повний сезон. А потім, змучений травмами та тривалою розлукою з рідними краями, відгукнувся на прозицію франківського "Прикарпаття". Разом з Ігорем Юрченком та іншими партнерами вони подарували обласному центру незабутній сезон. Багато хто вважає, що більш сильної команди в нас вже не було… Останній матч за "Прикарппаття" Думанський провів у 1989-му. Потім був сезон у Польщі, чортківському "Кристалі" та тисменицькому "Хутровику". Так завершилася в цілому успішна кар’єра цього футболіста.

По завершенні кар'єри очолював школу в Івано-Франківську, яка носить ім'я його батька Мирослава. Помер Ярослав Думанський 22 червня 2021 року.