Крупним планом. Христина Ботюк

Коли чоловіки чують фразу "жіночий футбол", то на їхніх обличчях мимоволі з'являється вельми самовдоволена, в кращому випадку – поблажлива, посмішка. В їхній свідомості це оксюморон – поєднання непоєднуваного. Однак життя показує, що це не так. Футбол та дівчата – це ядерна суміш, яка байдужим не залишить нікого.

Наприкінці 2015 року у кар'єрі найкращої футболістки Івано-Франківщини Христини Ботюк сталася знакова подія – 36-річна нападниця отримала почесну відзнаку Івано-Франківської обласної федерації футболу за заслуги у розвитку футболу на Прикарпатті, присвячену 25-ї річниці з Дня заснування обласної федерації футболу.

До уваги відвідувачів сайту IFFF.IF.UA пропонуємо ексклюзивний матеріал з Христиною Ботюк.

ХРИСТИНА БОТЮК

Хресним батьком Христини був відомий футбольний тренер Річард Михайлович Гуцуляк. Тому спорт увійшов в життя дівчини ще змалку. Вона з юних літ ганяла м’яч на різних майданчиках – волейбольних, баскетбольних, гандбольних. А коли в Івано-Франківську створили хокейну команду "Роксолана", Христину запросили до її лав. Так, з не зовсім популярного на сьогоднішній день виду спорту – хокею на траві, розпочався професійний шлях спортсменки.

Ботюк двічі ставала бронзовим призером чемпіонатів України, а в 1996 році разом з клубом дебютувала на європейській арені в Кубку чемпіонок з хокею на траві. Тоді франківчанки замінили дискваліфікований "Колос" з Борисполя.

Ще під час виступів за "Роксолану" Христину запрошували у різні жіночі футбольні команди. Тому її подальше майбутнє було фактично вирішене, і після яскравого періоду виступів у хокеї на траві вона переключилась на "великий" футбол.

Виступаючи з 2004 року спочатку за івано-франківський "Спартак", а потім за калуський "Нафтохімік", спортсменка зібрала у свою колекцію повний комплект нагород національного чемпіонату з футболу серед жінок та здійснила черговий єврокубковий похід.

У 2009-2010 роках, коли "Нафтохімік" через фінансові проблеми взяв вимушену паузу, Ботюк вирішила спробувати свої сили у футзалі. Грала Христина в чемпіонаті області у… чоловічій команді "Енергозбут". Було нелегко грати з хлопцями, відбирати м’яч, грати корпусом, але загалом, це був хороший досвід у кар’єрі, який приніс їй ще більше загартування як гравцю.

Повернувшись у "великий" футбол разом з "Нафтохіміком", який у 2011 році відновив своє існування, Ботюк відразу здобула національну "бронзу". А в наступному сезоні поклала "срібний" комплект медалей у Кубок України.

На жаль, сподівання очікуваної боротьби за "золоті" нагороди не виправдались. Знов через фінансову скруту "Нафтохімік" припинив своє існування… А Христина, маючи пропозиції від деяких футбольних клубів, прийняла рішення залишитись на Прикарпатті, взяла паузу в кар'єрі, щоб присвятити час своїй родині.

Тимчасова перерва розтягнулась на півтора року. У 2014 році на базі івано-франківських ДЮСШ №3 та ЗШ №28 була сформована команда "Освіта-ДЮСШ №3". Керівництво команди запросило досвідченого бійця Христину Ботюк допомогти в становленні нового молодого колективу.

У дебютному для "Освіти ДЮСШ №3" сезоні Христина взяла старт у жіночому чемпіонаті Україні серед команд Першої ліги, зуміла показати характер та здобула "бронзові" нагороди змагань. Наступного року разом з дівчатами ДЮСШ №3 зробила крок уперед – "срібні" нагороди та здобуття права зіграти у Вищій лізі жіночого чемпіонату України.

При всіх своїх видатних якостях найбільше Христина Ботюк підкуповує своєю поведінкою – як на полі, так і поза ним. Будучи майстром пасу і удару, вона ніколи не цурається чорнової роботи, регулярно відпрацьовуючи в обороні. При цьому Христина завжди залишається справжнім джентльменом – ніколи не провокує суперника, не симулює, не грає підло. За всі свої 122 офіційні матчі у різних змаганнях українського футболу вона жодного разу не видалялася з поля – це чи не найкращий показник її гри?

– Христина, що для вас означає футбол?

– Звичайно, це не хобі. Я занадто серйозно ним займаюся, приділяю йому практично весь свій час. Можна сказати, футбол – це мій стрижень.

– Розкажіть, будь ласка, чим саме привабив вас цей вид спорту?

– Красива, енергійна гра. Футболом захопилася ще у дитинстві. Більше дружила з хлопцями, з ними і виросла. Пам'ятаю себе ще маленькою дівчинкою, яка постійно бігала з м'ячем. Завжди любила командні види спорту, а футбол, напевно, я вибрала тому, що це найвідоміший вид спорту і дуже цікавий.

– Відомо, що ви грали як у звичайний футбол, так і футзальний. Приймали участь в змаганнях як жінок, так і чоловіків. Тож який, на вашу думку, футбол складніший?

– І в футболі і в футзалі є свої тонкощі. Обмежений простір футзальной площадки змушує тебе грати технічно і без права на помилку. У той час як у великому футболі, якщо ти помилився, тебе підстрахують партнери, якщо звичайно ти не останній захисник. Граючи в міні-футбол, завдяки придбаній техніці, ти не загубишся і на великому полі.

– У чому головна відмінність жіночого футболу від чоловічого?

– Напевно, тільки в швидкостях. З фізичної підготовки, витривалості ми футболістам анітрохи не поступаємося, а за баченням поля навіть перевершуємо. У футбол потрібно грати не тільки ногами, важливо вміти грати головою, миттєво приймати правильні рішення.

– Футбол – це щоденні тренування, в дощ, мороз, в будь-яку пору року. Чи доводилося вам коли-небудь шкодувати про те, що ви вибрали для себе таку нежіночу професію? Не було бажання все кинути?

– Кинути – ніколи! Єдине, на тренуваннях дуже не любила бігати кроси. Так, бувало важко, думаєш – все втомилася, не можу, не хочу, але коли виходиш на поле, коли приходять перемоги і емоції, то все це забуваєш, і все це перебиває. Тому зараз кажу собі завжди, що я все можу, що треба перетерпіти, потім буде легше.

– За амплуа на футбольному полі ви нападник. Чи доводилося вам грати на інших позиціях?

– Моя головна задача, як гравця, полягає в тому, щоб допомогти команді, а вибір моєї позиції на полі – це прерогатива тренера. Довелось пограти і в центрі поля, і в захисті. Але в більшості випадків через швидкість, нестандартне мислення, гольове чуття і хорошу фізичну підготовку тренера бачили мене на позиції нападника.

– Вам довірили пов'язку капітана. Чи змінило це якось ваше життя в команді?

– Капітанська пов'язка – це, перш за все велика відповідальність. Ти починаєш пред'являти до себе більше вимог, розуміти, що ти - обличчя команди і людина, якій не можна бути слабким і опускати руки у складній ситуації, бо за тобою весь колектив.

– Номери на футболках - особлива тема в футболі. Вас чортова дюжина не бентежить своєю недоброю славою?

– Коли мене запросили в калуський "Нафтохімік", були вільними тільки два номери – 11-й і 13-й. Дві одинички якось не притягали – тому 11-й відпав відразу. Взяла 13-й номер і не шкодую. Він якось прилип до мене і я його більше не відпускаю. Ці цифри, навпаки, стали для мене щасливими – тут обійшлося без жодних забобонів.

– Бутси зручне взуття?

– Дуже зручне. Для футболістів дуже важливо, щоб взуття було комфортним, легким, щоб не виникало незручностей при бігу або якихось різких рухах. У мене за кар'єру було багато різних бутс, по кольору – переважно білі. Одного разу тренер "Нафтохіміка" Ігор Юрченко пошуткував, що я можу взути всю команду. Бутси майже як кросівки, коли встаєш на ґрунт, шипи провалюються і все в порядку.

– Були в житті моменти, коли вам доводилося чимось жертвувати заради футболу?

– Постійно! Особистим життям, навчанням, здоров'ям. Якщо звернутись до лікаря і попросити знайти хвороби, він відразу знайде. Скаже, що потрібно купу досліджень робити. Спасибі рідним та близьким за розуміння і підтримку.

– Який успіх вважаєте найважливішим у своїй футбольній кар’єрі?

– Я вважаю, що не можна у футболі та й взагалі у спорті ділити успіхи на важливі і не дуже. Тому що кожна гра, кожна перемога важливі. У кожній грі ми чогось вчимося. Я не люблю програвати, але, коли трапляються поразки, сиджу, аналізую чому так сталося. І для мене особисто друге чи третє чемпіонство так само важливе як і перше.

– Яка футбольна мрія франківчанки Христини Ботюк?

– Як син мій казав, п'ятою в дальню дев'ятку – має бути гол! Це була моя мрія… на жаль, поки не здійснилася.

– Чи є у вас улюблена чоловіча команда? За кого вболіваєте?

– З самого дитинства я вболівала за збірну Бразилії. Зараз – це збірна України.

– Чи є у вас якийсь талісман удачі?

– Мій талісман – це віра в Бога. Будь-яке моє починання, кожен мій матч проходить з його ім'ям на вустах. Це і є моя удача, це і є мій талісман.

– Які поради можете дати дівчатам, які починають займатися футболом? Які, на ваш погляд, головні складові успіху в кар’єрі футболістки?

– Дівчатам хотілося б порадити більше тренуватися, слухати своїх наставників, не здаватися, якщо щось не виходить. А головні складові успіху, я думаю, це величезне бажання перемогти, величезна самовіддача, ну, і найголовніше, потрібно любити футбол. Адже футбол – це дуже цікава гра, де ви знайдете багато друзів. Вірте у себе і все вдасться.

– Озираючись назад, кого б хотіли подякувати за досягнуті успіхи?

– По-перше, я б хотіла подякувати своїй сім'ї. Тим людям, які виховували, які підтримували мене у моєму виборі. Хочу подякувати всім тренерам, які ростили, направляли, давали поради. До мене тільки зараз починає приходити усвідомлення того, наскільки сильно мені пощастило з наставниками. Спасибі їм велике! Окрема подяка хокейній команді "Роксолана". На той час за "Роксолану" грали майстри спорту СРСР, які передали мені багато досвіду, майстерності і дали дорогу в майбутнє. Не можу не згадати "Нафтохімік", команду, де всі, немов добре налагоджений годинниковий механізм, працювали на перемогу.

– Ви вже замислювались, чим би вам хотілося займатися після закінчення футбольної кар'єри?

– Думала, але поки не визначилася. Хотілося б знайти роботу пов'язану з футболом і спортом, навчитись чогось нового.

– Чим цікавитеся крім футболу, як проводите вільний час?

– Вільний від футболу час стараюсь проводити із сім'єю, бо дуже скучаю за ними. Приділяю увагу сину. Якогось окремого хобі немає. Все залежить від настрою і сил. Багато читаю, люблю вірші Ліни Костенко, слухаю музику, дивлюся фільми.

– Наостанок розкажіть яка зараз ситуація з ДЮСШ-3? Як готується команда до нового сезону?

– У минулому сезоні команда ДЮСШ №3 виборола путівку у Вищу лігу жіночого національного чемпіонату. На жаль, складна економічна ситуація в Україні не обійшла стороною і наш Прикарпатський регіон. На Івано-Франківщині немає коштів на чоловічий професіональний футбол. Що вже тут говорити про жіночу команду... Швидше за все в новому сезоні ДЮСШ №3 знову продовжить свої виступи у Першій лізі. Найближчим часом розпочнеться підготовка до нового сезону. Але це вже питання більше до керівництва і головного тренера.

При підготовці матеріалу використані фотографії сайту "Жіночий футбол України" – wfpl.com.ua

Матеріал підготовлений прес-службою
Івано-Франківської обласної федерації футболу