"Чайка" сягнула вершини

"Чайка" сягнула вершини, чергової і такої омріяної. Футбольна команда с.Вільхівці стала переможцем першості Івано-Франківщини-2016, а разом з тим здобула право з наступного сезону стартувати у турнірі найсильніших аматорських команд нашого краю.

Для самобутнього колективу, котрий наразі єдиний, що представляє Городенківщину на футбольній мапі області, це направду небувалий успіх. До нього "Чайка" простувала старанно, наполегливо і важко, але здолала цей тернистий шлях напрочуд впевнено та стрімко (політ все ж таки). Цікаво, чи гадалося про подібне у найсміливіших мріях ініціаторів, котрі у 2009-му взялися відроджувати у селі здавалося б назавжди забуту команду з нетиповою для прикарпатської місцини, але гордовито-вільною назвою?

Водночас чомусь віриться, що ця велика перемога не буде останньою. Бо хто нині може знати якими надалі будуть футбольні апетити у Вільхівцях. Сьогодні ж підбиваємо підсумки сезону, що минув, у розмові з віце-президентом "Чайки" п. Романом Бичаєм.

– Романе Андрійовичу, спогади про сезон, що минув, ще свіжі. Що запам’яталося найбільше?

– Мабуть все таки радістю від здобутого. Перемогою "Чайки" задоволені всі – сельчани, ми, керівники і тренери команди і, звісно, самі футболісти. А ще тим, що ця звитяга далася нам надзвичайно важко. Але нарешті здійснилася мрія-мета до котрої вільховецька команда поступово наближалася три останні сезони – перемогти у змаганнях обласного рівня.

– Минулоріч ваша команда фінішувала у аналогічних перегонах другою. Що виправили, щоб все-таки стати першими?

– Насамперед вкотре вдалися до зміни складу – близько 80% виконавців на новий сезон було змінено. Із попереднього складу залишилися Вістовський, Тодорак, Гурак, Прокіпчук. Натомість прийшли вправні виконавці Василь Белей, воротар Денис Федоров зі Снятина, польові гравці Гордей та Завершенюк з Чернівців, а також кілька футболістів з Львівщини. Загалом у заявці команди було 18 виконавців.

– Про завдання на сезон запитувати, мабуть, зайве?

– Наш президент Іван Васильович Приймак завжди бачить нас переможцями. Тому і цього разу ми мали фінішувати тільки першими. Орієнтир цей залишався незмінним, яку б позицію після того чи іншого туру не посідала у таблиці наша команда.

– За рахунок яких основних чинників вдалося досягнути бажаного?

– Почну з того, що власне сам змагальний рівень турніру і команд зокрема у порівнянні з минулорічною першістю, як на мене, дещо знизився (нехай не ображаються на мене наші суперники). Найвірогідніше – причина у новій формулі, яка вкотре розсіяла суперників. Тепер по трьох зонах і зустрічатися випало не з усіма достойниками. Третім фактором стала куца дистанція турніру. Цього разу "Чайка" провела разом з фінальними 12 ігор проти минулорічних 20-ти. Та попри все тепер ми були сильнішими за інших, навіть якщо у певні моменти нам відверто поталанило. Але ж у футболі без цього ніяк. Добре, що у нас вистачило запасу міцності на увесь турнір. Та могло трапитися і так, що "Чайка" і не фінішувала б першою.

– Навіть так?

– Команда розпочала турнір потужно і впевнено. Як і очікували, на що сподівалися. А далі, у четвертому турі, поступилися у Заболотові (1:2), а ще через тур – у Тисмениці (0:1), причому після упевненої перемоги над "кушнірами" у рідних стінах (6:1). Важко навіть сьогодні говорити, що було тому причиною – ігровий спад, недооцінка суперника, самовпевненість, заспокоєність чи якісь інші фактори, але факт – завдання на сезон опинилося під загрозою зриву. Та зібравши волю в кулак у чотирьох заключних матчах наша команда перемогла опонентів із загальним рахунком 16:1. В той же час основні наші конкуренти – заболотівці втратили важливі очки якраз на фініші, у Тисмениці та Гвіздці. Так ми випередили "Нептун" на один пункт і пробилися до головного фіналу.

– Як виправляли ситуацію у той критичний момент?

– Повірте, не було розпачу, розгубленості чи пошуку винних, як це часто трапляється. Просто відверто поспілкувалися з гравцями, наголошуючи, що дистанція коротка і очкові втрати можуть привести до небажаних наслідків. Гадаю, футболісти це і самі розуміли. Не критимуся, ми вдалися до ще одного не забороненого (а значить - дозволеного) кроку: стимулювали команди, які грали проти "Нептуна". Знаю, заболотівці у такий же спосіб діяли супроти нашої команди.

– Які із зіграних поєдинків виокремите?

– Ключовим у першості виявилося для нас протистояння з "Нептуном" у Вільхівцях, у якому ми перемогли з рахунком 2:0, а ще обидва матчі у фінальній частині.

– Фінал – це окрема пісня?

– Це той відрізок, де розслабитись не можна було ані на мить. Як на мене, більш справедливим виглядало б цій трійці фіналістів по два матчі – вдома і на виїзді. Хоча взагалі вважаю ці фінальні "пульки" ще тією лотереєю, де ціна помилки зростає у рази, як і напруга та тягар відповідальності, які неймовірно психологічно тиснуть на гравців. "Чайка" без зайвого клопоту мала всі шанси перемогти у обидва іграх, але команду вкотре і тут підвела стара "хвороба" – не реалізація моментів. Стільки нагод, як ми створювали у кожному матчі і не використовували, повірте, вистачило б на кілька сезонів наперед і не на одну загальну перемогу. Але добре, що це все вже у минулому і сталося так як сталося – усе добре для "Чайки". Кажуть, таблиця найоб’єктивніше відображає те, що відбувалося, але на моє глибоке переконання команда Биткова за грою більше заслуговувала бути другою. Хоча у Бовшева також підібрався непоганий ігровий ансамбль і у них знайшлися таки свої аргументи. А загалом наче все справедливо.

– Нарешті ми поволі наблизилися до головного запитання нашої розмови. Здогадуєтеся, Романе Андрійовичу, яким воно буде: чи скористається "Чайка" своїм правом підвищитися у класі і чи побачимо ми команду Вільхівців з наступного сезону у когорті найсильніших обласних колективів?

– Заради цього направду було затрачено стільки років праці і зусиль багатьох людей причетних до "Чайки", десятків, сотень небайдужих до долі нашої команди симпатиків та уболівальників. І не лише у Вільхівцях, а також у районі та інших населених пунктах області. Перехід до першої обласної ліги – наразі наш головний здобуток і ми маємо цим шансом скористатися. Повірте, для нашого президента, для керівництва команди підвищення у ранзі – не самоціль. Найперше – це можливість для гравців досягати росту у футболі, вдосконалюватися у грі. Зазначу, у футбольних Вільхівцях завжди прагнули підвищитися в класі саме за спортивним принципом. І досягнувши цього треба не боятися, а зважитися і зробити цей вирішальний крок. В жодному разі не уникаю прямої відповіді на ваше запитання, але сьогодні, коли відбувається наш діалог, я ще не можу гарантувати уболівальникам нашого переходу до класу найсильніших. Для цього ще необхідно провести певну роботу, заручитися підтримкою, отримати певні гарантії. Час бо непростий – все може змінитися в одну мить. Скажу так, наразі ми серйозно готуємося провести наступний чемпіонат у еліті обласного футболу. Попри те, що нас очікують непрості випробування, ми, керівники, усвідомлюємо на що йдемо, сподіваюся розуміють всю ту відповідальність, що ляже на їхні плечі, і футболісти.

– Які настрої переважають нині у колективі: ці все ще ейфорія від здобутого, від перемоги, чи вже усвідомлення того, що попереду важкі випробування?

– В даний час наші футболісти перебувають у відпустках. З хлопцями, як завжди, вчасно розрахувалися, перед ними жодних боргів. Зараз активно працюємо лише ми, керівники – намагаємося вирішити низку важливих питань життєдіяльності команди. Маємо певні проблеми з комплектуванням юнацького складу. Їх ми вирішуємо щосезону, а тепер, схоже, додадуться "свіженькі": наскільки мені відомо, з нового сезону поєдинки юнацьких складів пропонують грати по суботах. А це зайві кошти, найперше через окремі роз'їзди, зайвий транспорт, певна незручність зібрати команду, тощо.

– Які ще нагальні питання турбують керівництво команди перед стартом?

– Одвічні для футболу і завжди першочергові – це підсилення складу. Наразі хочемо бачити у складі "Чайки" 3-4 виконавців хорошого рівня, вправних, досвідчених, саме для баталій рівня колективів першої ліги. Підсилення необхідне нам у кожну ланку, а насамперед нападники, правий півзахисник і лівий оборонець. Активно шукаємо, ведемо перемовини, але опоненти також не дрімають. Інші питання не менш важливі. Обов'язково треба підновити дещо в господарці, в інфраструктурі, належним чином обладнати душові та водопостачання. Над цим зараз активно працюємо.

– Наступне запитання може здатися вам дивним, але… пане Романе, "Чайка" проводитиме свої домашні матчі у Вільхівцях?

– Хотілося б дати повністю ствердну відповідь, щоб заспокоїти усіх наших прихильників. Спробую це зробити. Ми здобували це право для рідних Вільхівців, для своїх земляків, тож навіщо щось змінювати. Хоча є певні обставини… Хотіли певний час пограти у Городенці, на той період допоки покращуватимемо якість власного газону, але у райцентр і нам відмовили. Не те що відмовили прямо, а поставили неприйнятні для нас умови.

– А конкретніше, якщо можна?

– Коли вже почали, то будь ласка. Стосовно наших "вузьких" місць щодо майданчика, себто ігрового поля та певних проблем з юнацьким складом у Городенці були добре обізнані. Гадаю тому нещодавно зорганізували зустріч "у верхах": мовляв ми знаємо, що ви хочете використовувати наше поле, у вас є якісь певні види на юнаків нашої ДЮСШ, то чому б і ви нам не прислужилися. Навзаєм "чайківці" отримали пропозицію… від якої (не за італійцями) так і хочеться відмовитися. Її "цікавість", власне, полягає у тому, що "Чайка" переїжджає грати до району. При цьому наша команда змінює назву і тренерський штаб. З керівництва мав залишитися лише наш президент п. Іван Приймак. Коли б так сталося, ми б мали допомогу юнакам через місцеву ДЮСШ, поле для виступів, якого наразі потребуємо, а президенту "в поміч" виділили цілих аж 50 тис.грн. з бюджету району на розвиток, відверто скажу "Пробою". Насмішка тай годі. Чи то лизунець, чи справжня, але цукерка?

– Вибачте, але і мені, а, природно, читачеві це не зовсім зрозуміло…

– А мені – так зовсім не зрозуміло. Виходить, ми все робимо своє, але лишень залишаємо біля себе людину котра за все і надалі платитиме.

– Дивно, смішно, не віриться. Коли все так, то хто на все це, не будемо давати йому назви, мав би "повестися"?

– Якщо відверто, не знаю. Іван Васильович Приймак з порогу не погодився. Порадившись спільно ми дійшли згоди, що, мабуть, вчинили вірно. Судіть самі, Городенка мала власну команду, яку останніми роками намагалися "реанімувати" всіма силами. Навіть на старті минулого сезону "Пробій" було внесено до складу учасників першої ліги, але старту його не дочекалися. Чому, інше питання. Але де команда з такою назвою тепер, може у районних змаганнях? Але і тут її катма! Звідси питання: чому очільники району, районного спорту і футболу власні прорахунки мають вирішувати шляхом пошуків простаків на кшталт "Чайки"? Звісно образливо. Обурило в цій пропозиції і те, що нашу "Чайку" задля її потреб доведеться перейменувати. Я, як вільхівчанин, завжди буду проти цього. Першим! У Городенці це подавали "під соусом", мовляв, у нас – історія, здобутки і т.д. Вибачте, панове, і у "Чайки" з цим повний порядок: нехай літопис коротший, нехай нагородний лист скромніший, та, все ж. То чому вони своє не вберегли, занапастили, а тепер хочуть взяти готове і "господарювати"? Не так вже важко уявити, що з цього мало б вийти. Схожі симбіози команд ні до чого доброго не приводили. Як приклад, куди поділася "Галичина" після альянсу з "Бескидом"? Та то, зрештою, пусте, але оці, з дозволу сказати, "можно-керу-футболовладці" думкою простих вільхівчан чи футболістів "Чайки" (нехай навіть вони в масі своїй не місцеві) цікавилися? Схоже мало хто з ким тут би рахувався.

– Якою у цій ситуації є позиція районної федерації футболу?

– В Городенці в кабінетах влади ініціювали цю зустріч, бо це були їхні "ідеї та напрацювання". Добре, що запросили хоча б керівників "Чайки", інших то навіщо? Очільників районної федерації чи то свідомо тут не бажали бачити, та їх і не було. Наскільки мені відомо вони наразі у Скадовську – відпочивають від трудів праведних на морях. Подалися туди наче справжні чайки – морські, а не футбольні. Виходить ніколи їм вникати у подібні "дрібниці". Навіть районний чемпіонат триває зараз "за розкладом", без їхнього чіткого керівництва. Зрештою не про це зараз. В усі часи районна федерація ніколи не жалувала "Чайку" і це ще м’яко сказано.

– Втім, повернемося зараз до ваших конкретних справ. То ж як вирішуватимете проблему з полем?

– Літню частину чемпіонату очевидно розпочнемо у Вільхівцях, а ближче до осені, коли настане пора щось робити з газоном, будемо проситися "у найми" чи то у Серафинці, чи то до Ясенова-Пільного. Тимчасово. А всі інші проблеми чи питання намагатимемося вирішувати по мірі їх поступлення. Навіть пори часовий цейтнот.

– На що розраховуєте у нових змаганнях, турнірі іншого рівня, іграх із досвідченими опонентами?

– На футболістів, не стільки на їх майстерність і професіоналізм, як на їх свідомість і самовіддачу що гри, навіть у кожному епізоді. На їхню максимальну концентрацію і зарядженість на боротьбу. Про реальні турнірні орієнтири наразі не йдеться. Була б гра, а з нею будуть і очкові здобутки. Почин добре було б закласти восени, щоб навесні почуватися впевненіше. Але усе залежатиме від складу учасників – суперників, від комплектації, інших чинників. Ми, керівники, намагатимемося робити для кращого виступу команди усе від нас залежне і, навіть більше. Сьогодні хочеться бути оптимістами і вірити у те, що у нас все вийде, все складатиметься добре. Виступ ямщицького "Вихора" у обласній еліті, з яким "Чайка" ще не так давно конкурувала, слугуватиме нам за приклад. А найголовніше, нас надихатимуть своєю підтримкою вільхівчани, адже гратимемо задля них. Без їхньої палкої підтримки "Чайка" б не досягла такого високого успіху. Також маємо доземно вклонитися людям, котрі істотно допомогли команді інвентарем, екіпіруванням та фінансово у цьому сезоні, і сподіватимемося що не залишать і опікуватимуться потребами команди і надалі. Найперше найщиріші слова вдячності нашому президенту Івану Васильовичу Приймаку, сподівання якого "чайківці" нарешті виправдали в повній мірі. А ще варто подякувати за дієву підтримку нашим землякам, котрі також про нас не забувають і завжди щиросердечно відгукуються на прохання про допомогу – Івану Дмитровичу Іванчуку, Івану Ярославовичу Микуляку, Ярославу Романовичу Іванчуку, Петру Михайловичу Приймаку і його синам Ігорю та Юрію. Їхня шляхетність, повірте, варта уваги, поваги і наслідування. З такою командою підтримки ми не маємо права грати погано і виступати невдало. Ми просто зобов’язані підкорювати нові футбольні вершини.