Михайло Музичин: "Чотири незабитих пенальті – таке важко пригадати одразу…"

Запорукою успіхів братковецького "Колоса" за всю його 60-річну історію передусім бачиться ставка на гравців – власних вихованців. Сьогодні вона набуває особливої актуальності. До того ж економічна ситуація останніх років довела правильність такого підходу. В Братківцях, схоже, це зрозуміли раніше за інших, бо простують цим шляхом давно і впевнено. У різні роки в "Колосі" робили перші кроки, проходили становлення, формувалися як гравці і особистості десятки тутешніх футболістів, які згодом гучно заявляли про себе на найвищому рівні.

Схожа стабільність спостерігається і серед когорти наставників братковецьких колективів. Біля їх керма знаходилися, як правило, або місцеві наставники, або ті із них, які хоча і не братківчани, але вірою і правдою служили цій команді не один десяток років, зріднилися з нею фактично і у сприйнятті сельчан та уболівальників. Помічено, що найбільших своїх успіхів колосівці досягали в пору, коли основу їхнього складу складали корінні братківчани, а очолювали ті команди тренери-земляки. Подібне, схоже, розпочалося у середині 1970-х саме з Івана Михайловича Краснецького. За тим прийшли пам'ятні і звитяжні періоди тренерства Василя Михайловича Федоріва та Петра Дмитровича Федоріва…

Перше десятиліття двохтисячних дещо змінило цю традицію, яка, мабуть, стане новою закономірністю. Зі створенням футбольного клубу команду очолив Тарас Кузик, який до того істотно прислужився команді, і як гравець. В якості ж керманича він "зростив" "Колос" до небувалої раніше "стиглості". Ті славні миттєвості сталися зовсім нещодавно і ще свіжі у нашій пам'яті…

Влітку 2016-го в футбольному клубі пішли перевіреною стежкою, котра, віриться, має привести до успіхів, і довірили командне стерно Михайлові Музичину. У якості гравця "Корони" та "Колоса" він також залишив вагомий і помітний слід в літописі братковецького футболу. І нехай керівники ФК дещо ризикували, адже на ту пору у Михайла Васильовича тренерського досвіду було не настільки багато (хіба що у футзальному "Алані"), але, схоже, ставка саме на цього амбітного початківця спрацювала ледь не одразу. "Колос" під його орудою впевнено розпочав новий сезон, знаходиться на верхніх щаблях турнірної таблиці, має усі шанси на здобуття найвищих районних титулів.

Про все це, про зміни у грі та колективі, про плани і перспективи, а також про багато що футбольно-цікавого у розмові з молодим тренером братковецького "Колоса".

– Михайле Васильовичу, пригадайте, як сприйняли власне сам факт запрошення Вас тренером у Братківці?

– Не кривитиму душею, коли скажу, що мені було приємно за увагу до моєї скромної персони. Я вдячний людям, котрі мене запросили, за довіру. Одразу усвідомлював всю повноту відповідальності, яка лягає на мої плечі. Найперше, я мав об'єднати єдиною метою різних людей, донести до них власне бачення футболу. З перших занять стало зрозуміло, що хлопців зацікавили мої ідеї, а не просто поява нового наставника. Корисним було випробувати свої задумки в тренувальному процесі, у роботі з командою.

– Якими виявилися перші зміни від Музичина-тренера?

– Кардинальних змін не було. У спадок мені дісталася доволі добротна команда. Наші лави поповнили Вацеба і Мазурик. Довелося добряче поламати голову над організацією тренувального процесу, адже це в аматорському футболі чи не найслабше місце через зайнятість виконавців на основній роботі. Тренувалися в основному двічі на тиждень з акцентом передусім на фізичну готовність. Вже у процесі занять доводилося відшліфовувати певні тактичні нюанси.

– На підкорення яких турнірних вершин ведете Ви "Колос" сьогодні?

– Турнірні завдання на сезон залишаються максимальними – здобуття чемпіонського титулу і виграш Кубка району. Вважаю їх цілком реальними і нашому колективу до снаги з ними впоратися. Ми непогано провели перше коло, найголовніше далеко не відпустити від себе лідерів.

– Коли згадувати побіжно, яким для братківчан загалом виявився турнірний шлях. Що вдалося команді і Вам як наставнику, а у чому, навпаки, вбачаєте упущення, прорахунки?

– Прагнулося, що ми будемо демонструвати атакувальний, видовищний футбол, як то кажуть, для глядача, але ледь не одразу ми стали заручниками цього прагнення. Вже у стартовій домашній грі з ФК "Радча" поступилися з рахунком 0:2. Прикро, адже за змістом гри, продемонстрованої футболістами "Колоса", це вийшла чи не найвидовищніша гра. А ось у плані реалізації гольових нагод нас очікувало розчарування. Ну повний нефарт! На додачу – дві поперечки, стійка, незабитий пенальті. І сьогодні переконаний, попри те, що ми поступалися після першого тайму двома м'ячами, саме "Колос" міг вигравати цю гру з рахунком щонайменше 5:2. Це стало уроком для мене як для тренера. Сподіваюся і для гравців також. Довелося відійти від попередніх планів і вдатися до дещо іншої тактичної моделі. Найперше задля досягнення результату. Відтоді основну увагу звернули на надійність у оборонних побудовах, при цьому наситивши середню ланку. Попереду почали діяти з одним яскраво вираженим форвардом для швидкого розгортання контратакувальних дій.

– У чому показовими були інші ігри?

– Ключовою у першому колі, вважаю була наша зустріч у рідних стінах проти загвіздянців – тогочасних лідерів. Ми "витягнули" її (2:1) в першу чергу за рахунок злагодженості командних дій, граничній концентрації і згуртованості колективу. Хоча окремі виконавці в стані суперників були сильнішими за наших футболістів. Це був саме той випадок коли ми десь поступаючись у певних аспектах футбольного вишколу, компенсували це працездатністю, бійцівськими якостями, ігровою дисципліною. Футболісти наочно пересвідчилися, що іноді порядок може бити клас… Пізніше це, а також віра у власні сили, допомагали нам перемагати. Від матчу до матчу у команди став вироблятися і простежуватися такий необхідний спортивний характер. Навпаки розчарувала мінімальна поразка в Чернієві (0:1). Упродовж першої половини сезону нам катастрофічно бракувало виконавців. Довелося у цій грі самому виходити на поле. І, мабуть, помилкою було те, що я себе дочасно замінив. У цьому важливому поєдинку ми зіграли два абсолютно різних тайми.

– Ви обмовилися про малу кількість виконавців у обоймі. З чим це пов'язано?

– Причини тут різні. Найперше, люди залишають команду, вирушаючи за кордон у пошуках роботи. Так ми недорахувалися Волосінчука, Кернякевича… З іншого боку фінансові можливості клубу не завжди дозволяють нам запрошувати вправних виконавців. Тому основну ставку змушені робити на місцевих хлопців. У цьому є основна філософія "Колоса". І вона, вважаю, правильна. Перед стартом чемпіонату я і керівництво команди розраховували до залучення до колективу більшої кількості братковецьких вихованців. Таких бачилося щонайменше четверо-п'ятеро. І у підготовчий період, у спарингах вони наче проявили себе непогано. А коли настала пора серйозніших ігор якось одразу розгубилися, розчинилися. Загубилися, одним словом. Мабуть через власну малоамбітність і самодисципліну, вірніше їх відсутність. Нехай це і молодь, але на яку покладалися надії, фактично пропала після 2-го туру.

– В основному через це Вам самому довелося виходити на поле чи з тієї причини, що ще недостатньо награлися?

– Це швидше перше, аніж друге. Коли мене запрошували очолити "Колос" варіант із залученням мене граючим тренером також обговорювався. Не мені судити на скільки якісним та корисним було таке поєднання. Розумію, якщо реально хочеш оцінити дії команди і вносити правильні корективи, то, безумовно, ліпше робити це з технічної зони, від бровки. Але там я завжди набагато емоційніший…

– Упродовж першого кола "Колос" у дев'яти поєдинках не реалізував чотири пенальті. Багатенько, чи не здається?

– В пору, коли я був гравцем, подібного не пригадую… При цьому на тренуваннях усе ніби складається, як треба, б'ють впевнено і точно. Чому не забиваємо у іграх – загадка. Взимку у футзальних турнірах, до речі, ми всі свої пенальті забили…

– А забиває Ваша команда у чемпіонаті навпаки мало…

– Після невдалого стартового матчу, про який вже мовилося, вирішено було в першу чергу зосередитися на оборонних діях. Десь це спрацювало. Забиваючи один-два м'ячі, нам вдавалося перемагати. Інша справа, немає забивного форварда не лише у наших лавах, а і у наших опонентів. Однак тішить, що пропускаємо мало.

– В якій мірі зимова перерва допомогла Вам вирішити ці та інші, великі і малі проблеми?

– Підготовку до другого кола в основному проводили через участь у футзальних турнірах. Захищаючи кольори команди "Добробут-Інвест" (по суті це той же "Колос"), ми тріумфували у розіграші Кубка Івано-Франківська і дісталися фіналу футзальної першості Тисменицького району, де поступилися команді з Чорнолізців.

– Перехід з паркету на поля, як правило, проходить важко…

– Так воно і сталося. Це підтвердили перші ігри на Кубок В.Чорновола. Тоді через участь у двох змаганнях ми свідомо розділили команду, і я мав змогу особисто порівняти, як одні й ті ж футболісти грали у залі і на великому трав'яному полі. Час показав, що далі ситуація виправиться. Просто змушені так готуватися, бо у цю пору іншого виходу просто немає. Попри все, вважаю підготовчий період досить плідним. Разом з тим важливим було кадрове підсилення. Воно було незначним – три-чотири позиції. Знову ж таки зважаючи на фінансові можливості залучили нехай може не настільки сильних, майстерних чи досвідчених футболістів, а брали найперше гравців відповідальних.

– Хто сьогодні визначає ігрове обличчя "Колоса"?

– Стрижень команди – це капітан оборонець Василь Салига,в середній ланці – мозок команди Валерій Вацеба і на вістрі атаки – досвідчений Василь Мазурик. Навколо цих лідерів об'єднані інші гравці, які в міру своїх можливостей працюють на загальнокомандний результат. І, повірте, як то кажуть, каші при цьому не псують. По самовіддачі на полі у мене до хлопців зрідка бувають претензії.

– Від кого з них очікуєте більшого?

– Від Андрія Андрусяка. Наче і забиває, але стабільності йому бракує. Помітнішого прогресу варто чекати від Миколи Духовича. Потенціал у хлопця чималий і у перспективі він міг би стати гравцем серйозного рівня. Втім, як і Василь Салига, один із тих талановитих виконавців на які завжди була щедра братковецька земля. Сподіватимемося і чекатимемо прориву від цих людей навіть на професійній рівень. А чому б і ні? Усе правда залежатиме тільки від самих хлопців.

– Хто, на Вашу думку, разом із "Колосом" претендуватиме на чемпіонський титул?

– Cлабшою за решту сьогодні бачиться тільки команда Чукалівки. Решта учасників – приблизно рівні за силою. Свідченням тому і результати протистоянь – в основному з різницею в один-два м'ячі. Імпонує як вперто б'ються за очки Драгомирчани. Варто очікувати несподіванок від завжди амбітних команд Клубівців та Старого Лисця. Але наші основні конкуренти – це Черніїв, Чорнолізці і Загвіздя. Ми не слабші за суперників, тому за грою маємо всі підстави розраховувати на чемпіонство. В разі, якщо ж "Колосу" не підкориться чемпіонська вершина, вважаю, трагедією це не стане. Так, буде прикро і боляче найперше мені як наставнику. Для команди ж виступ у сезоні стане корисним, футболісти збагатяться досвідом і зусилля усіх причетних до колективу людей не будуть марними.