Роман Балаш: "Маємо збільшити кількість учасників та повернути у райцентр обласний футбол"

Першої неділі червня завершився чемпіонат на Богородчанщині. Власне, тільки чемпіонат, а не сезон загалом. Найближчим часом очікують розв’язки кубкові суперечки, у розпалі інші змагання, що проходять під егідою районної федерації футболу.

На своєрідному проміжному фініші аналізуємо футбольні баталії, як то кажуть "гарячим слідом" із очільником федерації – Романом Балашем – воістину людиною футболу у районі. Саме із його іменем асоціюють успіхи аматорського футболу на Богородчанщині, із ним пов’язують зміни, які слугують розвиткові та популяризації гри. Сам Балаш у футболі, здається, все життя – спершу грав, пізніше судив (причому не лише у нас, а й у США), а ще тренував, вчителював, багато писав про футбол… І досі продовжує служити йому вірою і правдою – мало не чверть століття очолює районну футбольну федерацію.

Він стояв біля її витоків ще далекого 1976-го, став її першим головою і перебував біля її стерна спочатку 13 років. Далі була пауза і новий прихід, відлік якого йде з 2009-го і до сьогодні.

За увесь цей період громадська організація під пильним оком і умілим керівництвом Романа Балаша, схоже, не знає меж у покращенні роботи. Рушієм прогресивних змін найчастіше виступає сам керівник, якому не позичати наснаги та енергії. Він постійно перебуває у пошуку новизни при організації турнірів, змагань, втілює у життя нові ідеї, почасти доволі сміливі і нестандартні, випробовує, адаптує нові підходи. І все це іде на користь справі. То чи варто зайвий раз говорити та нагадувати, що вже віддавна Богородчанська федерація вважається флагманом, її діяльність ставлять за приклад для колег. Як наслідок, лише за період 2015-2017 років її робота визнавалася кращою на Івано-Франківщині, а 2017-го кращою у огляді-конкурсі на Україні.

Нині спілкуємося із нашим гостем не тільки про чемпіонат району. Також обговорюємо інші злободенні футбольні теми, нагальні проблемні питання. Роман Михайлович постає чудовим і цікавим співрозмовником, особливо, коли мова заходить про справу його життя…

- У районному чемпіонаті, котрий щойно завершився, як, до речі, і у попередньому змагалося 8 колективів у одній лізі. Розумію, що це десь замало команд, але що вдієш: такими є сьогоднішні реалії. - Бере слово Роман Михайлович. – Здається ще зовсім недавно ситуація у цьому питанні виглядала значно краще – приміром чотири роки тому у групі найсильніших змагалося 15 команд, а 2014-го – 17-ть. Причому футбольні баталії тоді проходили в двох лігах – першій й другій. На зменшення кількості учасників вплинула не якась одна конкретна причина, а радше їх комплекс. Найпершою для себе називаю зменшення кількості населення. Приміром якщо у Саджавській школі 15 років тому навчалося до 500 дітей, то на даний час їх 200, у Підгірській школі аналогічні показники становлять 350 та до 200 учнів відповідно. Схожими є тенденції до зменшення й у інших населених пунктах району. Інший аспект проблеми – міграційний. Молодь масово виїжджає на заробітки, переважно за кордон. Ще однією вагомою причиною є загальне зниження інтересу до футболу. Навіть серед підприємців, бізнесових структур не спостерігається тієї активності з організації, розвитку футбольних осередків, розбудови футбольної інфраструктури, котрі були раніше.

- Кількома словами охарактеризуйте перебіг турніру в цілому. Яких звершень досягли команди?

- Тріумфувала у турнірі дорослих складів команда "Карпати" з Старих Богородчан. Востаннє до цього старобогородчанці досягали чемпіонської вершини майже півтора десятиліття тому у далекому 2005 році. Слідом за переможцями фінішували ФК "Росільна" та ФК "Підгір’я", маючи у активі однакову кількість набраних очок. Медальну суперечку на користь колективу Росільної вирішила їхня перевага над опонентом у особистих зустрічах. Лише четвертим фінішував чемпіон минулого сезону – ФК "Саджава". Наступні місця у таблиці посіли футбольні колективи Дзвиняча, Іваниківки, Монастирчан та Горохолина. Дещо прикро саме за Горохолино: у минулому велике село із славними футбольними традиціями. Упродовж вже двох років команда взагалі не спромоглася виграти у турнірі бодай одного матчу власними силами. У останньому турі поточного чемпіонату до них на матч не виїхали суперники із Монастирчан і тільки у такий спосіб їм дісталася єдина звитяга. Втім, від аутсайдерства це команду Горохолина не врятувало. А три роки перед цим футболу у селі не було взагалі. Парадоксальний факт маємо при цьому: юнацький склад горохолинців останніми сезонами постійно перебуває у лідируючій групі відповідних змагань. Найбільшого турнірного та ігрового прогресу у чемпіонаті 2018-2019 років, природно, досягли команди Старих Богородчан та Росільної, а футболісти Саджави не змогли захистити титул в основному через втрату виконавців. Хотілося, щоб учасників змагань побільшало. Як голова федерації в першу чергу докладатиму зусиль, щоб із нового сезону додалися щонайменше одна-дві команди, а можливо і більше.

- У юнаків переможець інший?

- Так, чемпіонами турніру юнацьких складів, котрі у нас в районі грають традиційно в один день і перед поєдинками дорослих колективів, стала команда ФК "Підгір’я", срібло дісталося вже згадуваним юнакам Горохолина, а бронза – ровесникам із Старих Богородчан. Слідом за призерами донизу учасники розташувалися так – Саджава, Дзвиняч, Монастричани, Іваниківка і Росільна. Турнір юнацьких складів завжди має свою цікавість, свої певні особливості. Не позбавлені інтриги змагання видалися і цього сезону.

Перед стартом кожного наступного сезону вже традиційно ми проводимо розіграш Кубка федерації, причому окремо серед дорослих і юнацьких складів. Причому до розіграшу залучаємо усі районні футбольні колективи – навіть учасників обласних змагань. Так ось цього сезону наш єдиний повпред на обласній арені – команда "Медик-Лісівник" із Солотвина не змогла здобути трофей. Поступилися у суперечці із районними командами і старші футболісти і юнацький склад солотвинців, котрий наразі є безапеляційним лідером, до того ж із значним відривом чемпіонату ДЮФЛІФО у другій лізі. Чи не є це зайвим свідченням рівня районних футбольних змагань. Загалом, я вважаю, що за рівнем гри перша п’ятірка юнацьких команд нашого району сміливо могла б конкурувати із командами ровесників, які грають у другій обласній лізі. І при цьому, якби і поступалась, то лише у окремих аспектах.

- Які тенденції стали помітними упродовж нещодавнього чемпіонату, які основні проблемні питання довелося вирішувати по ходу сезону?

- Тішить, що все частіше наставники дорослих команд довіряють молодим гравцям. Футболісти юнацького віку нерідко грають у основному складі своїх колективів. Як на мене, це об’єктивний процес. Відрадно також, що на належному рівні висвітлюємо хід наших змагань у місцевих ЗМІ та у інтернет-мережі. Причому інформацію подаємо не лише оперативно, а ще намагаємося робити це детально. Приміром подаємо не тільки результати зіграних поєдинків, як це робиться зазвичай, а ще вказуємо авторів забитих голів із хвилинами та іншу інформацію.

Відчуваємо певні незручності у питанні суддівства. І все через те, що замало маємо арбітрів. Для обслуговування усіх поєдинків їх банально не вистачає. На сьогодні Богородчанська федерація має усього 10 арбітрів. Та і то регулярно у районних змаганнях можемо задіяти тільки шістьох. Двоє - Віталій Дерев’янко та Віктор Тимощук, як правило, проводять матчі обласного рівня. Ще двоє із нашої когорти наразі перебувають за кордоном.

- Виходить якась не до кінця зрозуміла математика: у турі завжди чотири гри, а арбітрів усього 6. Не складається. А є ще й матчі юнаків.

- Направду не сходиться. Але це коли не знати, що у нас переважно на одну гру призначається один арбітр, рідше – двоє. На центральні, вирішальні ігри намагаємося направити бригаду у повному складі. У цьому плані нам дуже допомагають сусіди – Надвірнянська та Тисменицька районні федерації – залучаємо їхні кадри, буває обмінюємося, коли делегуємо своїх арбітрів на матчі у ці райони. Ось так і рятуємо ситуацію. У суддівство практично ніхто із молоді не хоче йти. Я вже де тільки можу там агітую, запрошую бажаючих іти у суддівство, вчитися цій справі. Тим більше, що при районній федерації працює школа молодого арбітра, причому навчання тут є безкоштовним.

- Які ще маєте потреби, що непокоїть або ж заважає працювати ще більш продуктивно?

- Наразі завершився чемпіонат району, а я журюся тим, як маю нагородити призерів та лауреатів. Нашій районній федерації для цього банально не вистачає коштів. Внесок часника був три тисячі гривень. Його здали 7 колективів, а ще одна команда боргує нам і до цих пір. Виходить в сумі 21 тисяча. Цієї суми навіть не вистачає на утримання районної федерації. Два останніх роки я наполегливо звертався до депутатів, щоб при формуванні районного бюджету передбачили на це кошти для нашої громадської організації. Це не така уже й непідйомна сума. Сподіваюся, 40 тисяч гривень цілком би вистачило на придбання нагородної атрибутики на усі змагання, які проходять під егідою Богородчанської районної федерації. Ще і досі я не дочекався бодай якоїсь реакції чи відповіді на мої прохання і звернення. А між тим, липень місяць, на коли заплановане вшанування лауреатів сезону, уже не за горами. Залишається хіба що сподіватися на диво і не переставати надіятися.

- Які ще змагання є у плані-календарі очолюваної Вами районної федерації?

- Окрім основного турніру, власне чемпіонату і кубка федерації, традиційно розігруємо Кубок району як серед дорослих, так і серед юнацьких команд. У даний момент у районі завершився тільки чемпіонат, але не сезон загалом. Наразі ще триває розіграш кубка. Залишилося провести поєдинки півфінальної стадії і сам вирішальний матч за трофей.

Вже незабаром, у липні, заплановано провести турнір пам’яті загиблих воїнів Богородчанщини, а у серпні розпочнемо традиційний чемпіонат району серед ветеранів. Також проводимо футбольні турніри на вшанування пам’яті визначних людей футболу, змагання футбольних династій та свято футбольних поколінь. Також маємо цілу низку дитячо-юнацьких баталій. Ми єдині в області започаткували і вже кілька років проводимо змагання на призи клубу "Шкіряний м’яч" у чотирьох вікових групах, у котрих нагороди виборюють 11-14 річні юні футболісти. До того ж, проводимо змагання збірних команд серед ЗОШ І-ІІІ та І-ІІ ступенів, а також районні баталії серед дівочих команд 15-17 річного віку. Великою популярністю користуються відкриті уроки футболу, котрі наша федерація вже проводить впродовж останніх п’яти років. Минулоріч та й нині залучаємо до цих змагань діток, батьки яких беруть участь у операції об’єднаних сил на Сході. Так 2018-го баталії охопили понад 100 дітей, які навчалися у 1-11 класах, а цьогоріч понад півсотні учнів 3-7 класів. Одним словом, роботи вистачає завжди. Іноді просто бракує часу.

- Романе Михайловичу, між тим районний центр наразі не представлений у обласних футбольних змаганнях…

- Сьогодні Богородчанщину на обласному рівні презентує тільки солотвинський "Медик-Лісівник". Такий факт бачиться ще прикрішим, бо із 1990 по 2015 роки команда із Богородчан була постійним учасником чемпіонату. Більше того, "Газовик" і його попередники і зараз залишаються лідерами у своєрідній зведеній таблиці чемпіонату з відривом випереджаючи франківський "Тепловик" та снятинців… Мабуть на владному рівні останнім часом стали менше уваги приділяти футболу. Це десь прикро і незрозуміло, оскільки все необхідне – стадіон, роздягальні, інші об’єкти інфраструктури у Богородчанах наразі є, причому у хорошому стані. Я регулярно спілкуюся про це із головою селищної ради, порушую тему команди і футболу перед депутатами. Передумови для відродження у райцентрі команди обласного рівня є. Сподіваюся, уже у скорому часі спільними зусиллями ми повернемо на орбіту обласних змагань представника Богородчан. Для початку – нехай хоча б колектив другої ліги. У цьому вважаю свій прямий обов’язок. ЦЕ наша спільна справа – усієї громади Богородчанщини.