Прикарпатському Кіпіані виповнилося 70 років!

Без сумніву, цього чоловіка – Василя Миколайовича Назарука зі Старих Кривотул – знають всі шанувальники, ветерани спорту (зокрема, футболу, волейболу) на Прикарпатті. 21 січня Василеві Назаруку виповнилося 70 років, з яких більше як півстоліття віддані спорту.

Хто би "без метрики" в те повірив, що Василь Миколайович і зараз охоче виходить на футбольне поле, на волейбольний майданчик, демонструючи при своєму невисокому зрості неабияку віртуозність.

Саме під керівництвом Назарука кривотульська футбольна команда здобула свої найбільші перемоги, 10 років виступала у найвищій – групі "А" – першості області. Одночасно граючий тренер "Іскри" Василь Назарук став суддею І категорії з футболу, перебуваючи в десятці кращих арбітрів області. В теперішній час інспектує в якості спостерігача арбітражу поєдинки обласної першості з футболу, Кубка області та Кубка чемпіонів міст та районів області.

По суті, весь час Василь Миколайович опікувався не лише командою, а й сільським стадіоном. Здебільшого, завдяки його участі, як співорганізатора, в Старих Кривотулах три десятки років проходить турнір пам’яті воїна – афганця Петра Майстра. Певно, в найскладніший період проблем з виплатою зарплати й пенсій Василь Назарук впродовж двох каденцій з 1994 по 2002 рік був головою Старокривотульської сільської ради. А по тому, займаючись і приватним бізнесом, Василь Миколайович безперервно займався та займається організацією спортивних (переважно, футбольних) змагань, турнірів, доглядом за стадіоном.

Кілька років тому в своєму нарисі про однокласника Василь Гавадзин писав: "… З роками наш герой, здається не розгубив ні краплі неспокою, запальної енергії, з якими береться до кожної справи…" Так, ніби то написано вчора, бо й зараз Назарук у вирі подій, на всіх змаганнях, турнірах у радіусі мінімум 50 кілометрів від Кривотул.

А ще за останнє десятиліття Василь Миколайович і його однодумці створили потужний і успішний волейбольний клуб "Кривотули", який кілька років поспіль вигравав чемпіонат Тисменицького району, брав участь у багатьох турнірах.

Про життєвий шлях нашого ювіляра, його перший успіх у змаганнях під час служби в армії, навчання в Львівському інституті фізкультури, багаторічну працю інструктором-методистом фізичного виховання і спорту в місцевому господарстві в рідному селі розповідає Василь Гавадзин:

Ліворуч Старих Кривотул розкинувся стадіон, якому можуть позаздрити спортсмени та уболівальники не одного села: чудовий газон футбольного поля, волейбольний майданчик, інші споруди, роздягалка. Це все обнесене свіжофарбованою огорожею. Відразу відчуваєш і зримо бачиш: тут в пошані фізична культура і спорт, тут є справжній господар, який вболіває за свою справу, віддається їй сповна. Ним, цим господарем, є Василь Миколайович Назарук.

Так розпочиналась одна із статей в газеті "Вперед" на початку 90-х років минулого століття про мого героя.

Згадую і я, як сільською вулицею прямує чорнявий, по-спортивному, міцно скроєний юнак. Кожному на зустріч дарує щиру й добру усмішку. Йому ж відповідають тим, же, бо люблять і поважають в селі, пишаються ним, людиною неспокійної вдачі.

Ми з ним ровесники. Вчилися в одному класі. Василь був активістом класу, на відмінно вчився, завжди допомагав відстаючим, але особливо запам'ятався як спортсмен. Всі знали, що його майбутнє — спорт.

Проте багатьох здивував, вступивши після закінчення школи до Київського геологічного технікуму. Після навчання молодого геолога романтика покликала на пошуки корисних копалин в сибірські простори. Нелегка і небезпечна праця сформувала і остаточно загартувала вольовий характер. Все це йому пригодилось на військовій службі в Забайкаллі, де завжди встигав брати участь у різних спортивний змаганнях, завершуючи їх успішно, але найбільше дорожить і пам'ятає лижні змагання на відстань у 10 км, бо виграв їх у більш як 500 найкращих учасників цього військового округу.

Повернувшись у рідне село влаштувався у місцевому господарстві на посаду інструктора-методиста фізичного виховання і спорту. Вступив до Львівського інституту фізичної культури. Навчання і постійні заняття спортом допомогли йому виховати й утвердити чудові риси характеру – розсудливість, волю, блискавичність дій у складних ситуаціях, а ще завидну внутрішню організованість і неабиякий хист організатора. З його ініціативи було створено при місцевій школі спортивну секцію боротьби з самбо, в якій сам тренував, спільно з титулованим спортсменом та блискучим фахівцем-тренером Василем Дзудзилом. Слід підкреслити, що двоє його вихованців Ігор Арабчук та Володимир Назарук стали майстрами спорту СРСР по боротьбі з самбо.

На високі сходинки спортивних перемог виходять футболісти, лижники, волейболісти, тенісисти. Пригадую собі і я, коли Василь Миколайович в ті часи розмістив на всіх стінах кабінету секретаря місцевої парторганізації незліченну кількість грамот, дипломів і кубків, вимагаючи таким чином виділити для цього окреме приміщення. Його помітили. Обласна рада ДСТ "Колос" за високі показники у спортивно-масовій роботі виділила йому одну з трьох путівок на олімпійські ігри 1980 року в Москву.

У трудовій біографії Василя Миколайовича є ще одна яскрава сторінка. Він на прохання керівника господарства за сумісництвом очолив агропромислові цехи, в яких спочатку працювали 12 людей, а з часом 360. Серед них були футболісти дорослого і юнацького складів, спортсмени інших видів спорту і багато жителів села. До печі, майстер спорту Володимир Назарук своїм успіхом у бізнесі також завдячує Василеві Миколайовичу, бо той на початках консультував його, ділився досвідом та ідеями.

Та спорт, поряд з виробничою діяльністю залишався для нього основним заняттям.

З розумінням він погоджує перехід з команди футболістів Василя Блажківа, Ігоря Стефанківа, Ярослава та Якима Бабіїв до команди майстрів обласного центру. За рішенням обласної федерації футболу Василя Миколайовича зараховують до десятки кращих суддів області.

Поряд з цим, він, як футболіст, бере участь у кожному матчі рідної "Іскри". Отож, не конкретизуватись у цьому матеріалі про футбол у рідному селі того часу було б просто несправедливо.

Віддані шанувальники найпопулярнішого в районі виду спорту – футболу, звичайно, пригадують фінальні ігри (1982) першості області в групі "В" між командами "Бистриця" (Івано-Франківськ), "Колос" (Хотинь), "Колос" (Обертин) і господарів поля "Іскра" (Старі Кривотули). Це була безкомпромісна боротьба за право переходу в групу "Б". Сезон 1983 року команда розпочала іграми в групі "Б". А в сезоні 1984-го "Іскра" зуміла достроково забезпечити собі вихід у фінал першості області серед колективів групи "Б". Підсумок сезону для команди був істинно "золотим" — вона завоювала право виступати в наступному сезоні в групі "А" серед найсильніших команд області.

Умілу композиційну гру в ті роки демонстрували футболісти Святослав Боровський, Михайло Романець, Петро Арабчук, Василь Блажків. Михайло Назарук, Василь та Яким Бабії, Ярослав Богак, Федір Сапа, Іван Гошій, Володимир Тирлич, Василь Назарук, Василь Жуковський, Володимир Назарук та багато інших. Це був неабиякий успіх згуртованого колективу юнацького та дорослого складів під керівництвом В. М. Назарука. І як тут не згадати фінал кубку області, в якому "Іскра" поступилася команді "Бистриця" з Надвірної з рахунком 0:1.

"Іскра" на шляху до цього фіналу вибила з кубкових перегонів такі команди як "Нафтовик" (Долина), "Електрон" (Івано-Франківськ), "Хімік" (Калуш), "ТФК" (Івано-Франківськ), а у півфіналі обіграла "Колос" (Голинь), який був учасником першості України серед колективів фізкультури. Ці команди потім протистояли "Іскрі" в обласних змаганнях ще 10 років, приносячи своїми запеклими баталіями насолоду вболівальникам.

У 1994 році в зв'язку з фінансовою кризою місцевого господарства, "Іскра", не знайшовши спонсорів, добровільно знялась з групи "А".

Як казав давньогрецький філософ Геракліт, все тече, все змінюється, та з роками наш герой, здається, не розгубив ні краплі неспокою, запальної енергії, з якими береться до кожної справи. Він два строки обирався головою сільради, був громадським тренером, грав у команді ветеранів.

Засновник багатьох турнірів. Жодне спортивне свято в районі не відбувалося без його участі. Він і сьогодні знаходить час поспілкуватися з футболістами, передати досвід молодому поколінню і вийти в неофіційних іграх на футбольне поле.

При підготовці статті використані матеріали книги В. Гавадзина "На краю світу" (Івано-Франківськ, 2012), інтернет-ресурсу "Кривотули Он-лайн" та світлини з приватного архіву Василя Назарука.